"Ярослов"->Літературна скарбничка 
 

ЧЕРВОНА ШАПКА

 

П’ятниця. І знов на вокзалі. Підходжу, бачу десять кас. Стою чотири хвилини на відстані ста метрів від кас. Шукаю. Як не смішно, червону шапку. В черзі. Біля одної з десяти кас. Почуваюсь биком на кориді. Реагую на кожен рух червоного. І не бачу. Не бачу нічого. Точніше, його.

Подходжу до другої каси (це вже стало звичкою). Оглядаюсь. Дивлюсь на годинник. Спостерігаю за людьми, хоча не бачу нічого по – справжньому. Нарешті промовляю : «Калуш. Студентський.»Знов оглядаюсь. Відходжу від кас. Уже нервово дивлячись на годинник, чекаю. Чого? Кого? Його! А для чого? Не знаю. Але продовжую це робити. Червона шапка. Проклята червона шапка. Якось нечесно виходить, бо я звертаю увагу тільки на людей в червоних шапках. Навіть не знаю, чи личить вона йому, але все одно чекаю, шукаю, благаю прийти. Іду на перон. Нестерпне чекання розриває на 8394 шматочки. Але це не боляче. Це всього лише нудно і вбивчо. А може він в інший потяг сів і ми зустрінемось сьогодні…Стою. Чекаю. Але не його, а потяг.

Уявляю, як він вибігає з сусіднього потяга з букетом квітів, (чомусь мені не байдуже яких). Це повинні бути білі троянди, а посередині – бордова. Ні. Червона! Як його шапка. Підходить і говорить вперше ті слова. Але мене більше цікавить не те, що він їх говорить, а що говорить саме мені. Каже, що я особлива. Як та троянда. Бо всі бліді поряд зі мною, як сніг. А я – червона. Нехай навіть каже, що через його кров. Мені байдуже. Головне, що я особлива, інакша, не така, як всі.

Чому нам так подобається слухати, що ми інші? Це слово може мати як і хороше значення, так і погане. Але в цьому випадку ми впевнені, що слово «інша» має виключно хороше значення. Наївні!

А ось ще один вибрик уяви. Сценарій той самий: він з потяга, квіти, я знову особлива для нього. Присутній поцілунок. Під’їжджає потяг і він штовхає її, тобто мене, але б краще її, під потяг з букетом у руках. Що ж, трагічно. Але за будь-яких обставин вона померла щасливою. Для неї прекрасна мить зупинилась. Хіба можна його засуджувати  за те, що допоміг померти щасливою,(ну добре, вбив під час щастя)?

         Але це лише моя уява. Задивилась на звичайного сірого голуба з перламутрово – фіолетовою шиєю. Він щось шукає у камінні. Так як я. Щось шукаю. Правда, він, швидше за все, їжу, для того, щоб вижити. А я – червону шапку. Звучить безглуздо. Червону шапку. Невже мені теж так необхідно, як тому голубу?

 І ось електропоїзд типу «Червона рута» , але блакитного кольору, лякає голуба та виводить мене з «трансу». Я знову оглядаюсь, наївно сподіваючись побачити червону шапку. Марно. Натовп людей, які заходять в потяг,виводять мене з трансу. Але я все одно хочу червону шапку!

Остання надія на весну. Я вчинила неправильно, але гірше від цього тільки мені. Ну і нехай. Якось буде.

Це все ж таки не моя червона шапка…

 

Марта БАТРИНЮК

 

ВГОРУ